Ленінград

Вони обоє вчилися колись у Ленінграді.
У них навіть квартира була. Тільки вона залишилася в Донецьку.
І син у них був. Учасник ліквідації Чорнобильської катастрофи. Який помер, нахапавшись радіації.
Був холодильник. І пральна машина. Тільки їх пошкодило осколками снаряда.

І був будинок в Авдіївці. Куди вони втекли з Донецька, тому що в Донецьку війна почалася раніше. А потім прилетів снаряд і сюди, в Авдіївку. Коли вони були в будинку.
Все сталося дуже швидко: свист, розрив у дворі і ось уже на дідуся падає стіна. Падає повільно і страшно. А бабуся? Бабуся кричить і не знає, куди сховатися. Тому що осколки від снаряда летять з усіх боків. Як в уповільнених зйомках.
Їм ніхто не прийшов на допомогу. Швидкі та пожежники не їздили тоді в ту частину Авдіївки. Це неможливо під обстрілами.
Бабуся сама витягала дідуся з-під уламків. Він був весь у рваних ранах. Лікувалися, як могли. Самі. Тим, що було в будинку, зі старих запасів ліків.

І будинок латали самі. Так і живуть – з залатаними тілами і душею ...
Коли ми увійшли, вони в передбаннику їли з табуретки. Це їх стіл. І ділили свій нехитрий обід з тваринами, яких поселили.
У них дуже холодно. Старенькі гріють воду в пляшках і кладуть в своє ліжко, під ковдру.
Бідненький обід, брудний одяг, зруйнований будинок.

Вони були інженером і вчителькою. У них була родина і надія на ситу, затишну старість. Тепер він інвалід, а вона – єдина його опора. І вони одні в цілому світі. Не хотілося б опинитися в їх «завтра» ...

5,000,000

Жителів потребують гуманітарної допомоги

3,200,000

Жителів знаходяться за гранню бідності

1,700,000

Дітей опинились у конфліктних регіонах