Євгенія Антонівна

Євгенія Антонівна народилася в Калмикії. Її діти і внуки - хто в Росії, хто в Білорусі. А вона - в обстрілюваній досі Авдіївці. Що знаходиться в Україні. Але вона не хоче їхати, не хоче приймати інше громадянство. Вона хоче, щоб її поховали тут, на українській землі.
Так почався наш діалог.

Коли тобі дев'яносто, ти вже втомлюєшся боятися. Зате у тебе з'являється мудрість і своя позиція.
Євгенію Антонівну і бабусею не назвеш. Дуже серйозна, можна навіть сказати сувора жінка. Якась непохитна. І обстріли на неї не вплинули, і важкий стан дочки, за якою доводиться доглядати ось уже сім років. У неї розсіяний склероз. Ще й живе дочка в іншій країні. Куди доводиться часто їздити в такому віці.

Але замість звичайних бабусиних розмов, Євгенія Антонівна говорить про свого брата. Пам'ять про якого не дає їй спокою вже багато десятків років. Старший брат нагороджений двома орденами. Він – герой. І для героїзму йому знадобилося всього 2 роки війни. Тільки брат загинув. І дуже хотілося б знайти його могилу часів Другої світової війни.
Ми несли їй ліки, які допомогли б її серцю під час обстрілу.
А її серцю куди важливіше виявилася пам'ять поколінь.
Ось, адже, як буває ...

5,000,000

Жителів потребують гуманітарної допомоги

3,200,000

Жителів знаходяться за гранню бідності

1,700,000

Дітей опинились у конфліктних регіонах